Тарас

це альбом трохи зламав мою рулетку, бо, хоч і 100 разів обіцяв не мучити себе ВСЛУХОВУВАННЯМ з усіх сил, все одно весь час здавалось що я щось недорозумів ну і тут дійсно багато того, що ніби схиляє тебе до того, щоб тобі подобалось і навіває оце відчуття що ти не викупив мені весь час заважала, по-перше, ммм, широка палітра звуків, через яку альбом вцілому сприймається дещо неконкретно, і, по-друге, відданість жанровим стандартам і от останнє дуже збивало з пантелику, бо вкупі з мовою виконання дуже дивно було усвідомити те, що цей альбом звучить для мене дещо дженерік, де кожна наступна нота саме така, як ти передбачаєш. і це дивно говорити щодо африканської музики. я тут чомусь не дуже відчув саме локальність, етнічність власне, тут мені локальною здалась скоріш власне мова, яка дуже красива і різнобарвна. вона і сподобалась найбільше атмосферу реліз формує цікаву, але я прийшов до того, що це атмосфера якогось дорогого ресторану зі скатертинами, де дають серветки з тканини. а я в такі не ходжу! в музиці місцями не вистачило якоїсь витонченості ну і ще дуже не хотілось би бути на якомусь музичному сафарі, де кожен реліз подобається лише через "екзотику". бо це, мені здається, знецінює.

...а тут я буду шалено собі протирічити, бо тут «екзотика», яку я збирався не враховувати в минулих двох відгуках, це те що робить цей реліз цікавим і якимось живим, свіжим і навіть трохи якимось «безумним»(?) а це звісно ж робить для мене цей реліз ближче і цікавіше кращого за ваші відгуки я вже не напишу, та і не дуже шарю, але просто скажу що він дуже сильно затягує в свій світ, дуже щирий з цією обладинкою і взагалі. дуже милий hidden gem на роботі ми ходимо з колегами на турнік і там завдяки людям знайомим загадувачу цього альбому експериментальним шляхом було доведено, що арабські мотиви в «такій» музиці додають тобі ще півтора підтягування дуже багато ставити не буду, щоб не здавалось що я підлизуюсь і хочу прикидатись що в мене різноманітніший смак ніж насправді, все одно наразі це для мене не більш ніж цікавинка скажу лиш що радий тій свіжій енергії, яку пан @O_O_O_O_O вносить в рулетку!

певно тут деякі люди можуть асоціювати мене з металом, не знаю наскільки справедливо. з цього напевно можна зробити висновок, що середній метал має бути ближчий до мене, ніж середнє щось інше. але насправді в мене інколи відчуття, що металу мені сподобатись ще важче ніж будь-чому іншому і "не мого" металу немовби більше ніж "мого". ...і ось це яскравий приклад не мого. я в такому гублюся, починаю шукати якісь зачіпки, з усіх сил намагаюсь відімкнути консервативний погляд і духоту. але нічого не виходить. (як завжди перетворюю рулеткові звіти в якусь саморефлексію, але кумедно що і ультраконсервативний підхід з прямими відсилками до канонів і ріпофами гуртів-корифеїв мені теж не подобається. тобто цікавить певно межевий стан) от в блек металі ніби значно більше простору для езотерики і оцього всього, але в даному випадку це видається необгрунтованим і недоцільним. все якісно зроблено, але релізу не вистачає якоїсь сатурованості, конкретності, чорно-білості, густини фарб, не відчувається пропускання обраної естетики крізь музику, пошуку шляху якісно і цікаво виразити цю естетику поза зайвої набридаючої доріжки вокалу і бринь-бринь між треками. не вистачає хороших гітарних рифів, гармоній, кожне окремо взяте гітарне тремоло, якщо в нього вслухатись, доволі примітивне і геть не запам‘ятовується. одним словом, нажаль, геть не сподобалось

оце весь емокраст/постметал для мене був близький до серця і уособлювався, звісно ж, гуртом Fall of Efrafa, свого часу ця музика була дуже "модною" у київських навколо-неформат колах. я тоді любив все і серед усього любив і "цю" музику. її біда в наївності і певній ммм зацикленості в тих самих музичних ходах. я би сказав що це скоріше саунд-дизайнова музика, аніж рифова/пісенна. її задача тримати атмосферу і розставляти шматки в правильному порядку, альбоми монолітні, треки не дуже виділяються і ця атмосфера тобі або імпонує, або тобі трішки нудно стає і ти в цьому всьому розпливаєшся я наразі не шукаю такого від музики, в мені це вже почуте і слухаючи це я скоріше відчуваю ностальгію по якомусь періоду свого життя де ти ходив по розділах, качав музику гігабайтами і намагався все все запихнути в свої вуха, все почути і зрозуміти, в усьому розібратись це звучить як мій типовий критичний відгук, але якщо ж дивитись об‘єктивно - музика що етично, що мелодійно, що гармонійно - дуже гарно витримана, треки розвиваються, семпли підібрані, записано чудово. є відчуття певної вторинності, але не думаю що тут може бути інакше чомусь от мені зараз важко проникнутись настільки по правилах кричуще висловленими емоціями

Вирішив трохи освіжити для себе персону Джона Лурі - звичайно дуже вражає його артистичний шлях, звучить як феноменально цікава людина. Для прихильників це певно звучить смішно, але що ж я зроблю. Музично альбом теж подобається, дуже доступно і зрозуміло звучить, що для чогось, що тегається авант-джазом - дуже великий комплімент. Подобаєтсья і музична складова, і емоція, і весь оцей DIY дух, що оточував розповсюдження альбому. Мені важкувато досі спілкуватись про "цей" жанр, але альбом дуже сподобався, крім джазу, який саме такий, як мені подобається - в ньому багато рока в гармоніях і якогось ледь не емо, при цьому все це звучить і інтелектуально, і геть не душно. До того ж тут нема "важкості" і якихось edgy штук, які в авант джазі мені чомусь важко заходять, хто б міг подумати дякую незнайомцю 8/10

я не страждаю музичним РДУГ, але цей альбом було дуже складно дослухати від початку до кінця, звісно ж, не тому що пісні погані, а тому, наскільки ж вони заслухані і так, пісні гірше від цього не стають, вони все ще дуже круті, зведення і звук ahead of it's time, але треба ж писати чесно я не можу це слухати, правда загадати це було дуже крутим сильним сміливим кроком, але подякувати за нагадування я не можу що ставити взагалі не зрозуміло, самому досвіду переслуховування ставлю 5, альбому "об‘єктивно" 10, цілісності як набору пісень певно 7 зрозумів що мене дратує пісня rape me, не люблю коли з цим словом заграють і використовують для провокаціїі, чомусь мені від цього віє знеціненням, я би не розкидався тексти хороші і кращі ніж мені здавалось оцінка хай буде 7, але дуже дуже хочу перестати це слухати

Ви в малознайомому провінційному місті і в останній день в вас вимальовуються зайві півдня. Ви вирішуєте піти в краєзнавчий музей, такий, олдскульний, з наліпленими експозиціями з усього, ракети, космос, мамонт, скіфи, монети, рослини, опудало бабака, панорами і характерний запах. У музею чотири поверхи, ви ходите ходите ходите ним і... не можна сказати, що вам нецікаво, але і поступово дуже хочеться піти. Там обов‘язково є якась гордість музею, але вона була на початку. Ви її вже побачили. Ви ходите на характер, із поваги до міста, до людей та до купленого квитка. Мені не супер сподобався цей альбом. Я поважаю його різнобарвність, вплив, все класно зроблено і всі ці галас-кліше, але я не повертатимусь до цього потім. Видається, що є ще певний "коефеціент вникання" - наскільки кожен окремий гурт мотивує в собі розбиратись, чому конкретно взятий Rudie Can't Fail. У випадку з The Clash мені хочеться просто повірити їм на слово.

Буду писати тезово, бо вже геть геть не встигаю Це з великим відривом найважчий альбом рулетки для мене в плані намагання його осягнути і зрозуміти. Він дуже дуже великий за обсягом, як товстелезна книжка яка інтимідує своїм розміром, причому скоріш не за хронометражем(хоч і 59 хвилин аж ніяк не мало), а от за якоюсь своєю емоційною і гармонійною палітрою. Мені здається, я так його і не зрозумів повністю, хоча мучив дуже дуже довго. Люблю його частину яка відсилає, як здається, певно, лише мені, до якихось ранніх Arcade Fire, можливо Black Country New Road, можливо якихось ледь не Neutral Milk Hotel. Її я зрозумів найпростіше і вона мені здається найцікавішою, і в ній я почуваюсь найкомфортніше, найоргіначніше Якісь більш експериментальні штуки мені заходять через раз. Я маю на увазі не деякі заходять, а деякі ні, а буквально при різних прослуховуваннях в різні моменти. Робота мені видається дуже тонкою, майже кришталевою, дуже дуже мимолітною, ось тут ти ніби щось розчув і ніби впустив в себе, а повертаєшся наступного разу і він знову тікає від тебе. Враховуючи що того, що так аналітично було названо мною "експериментальними штуками" тут півальбома, якщо не більше - то відповідно це дуже дуже впливає на мої враження Що тут критикувати я навіть не знаю. Можливо можна було б сказати що альбом охоплює дещо більше ніж може виправдати, але, здається, в цьому його суть. Та і я насправді так не думаю. О, так, згадав, точно, можна покритикувати business or otherwise. Ця пісня не є приємною! Джемовість і оця "однокімнатність" теж просто чудова, дуже заходить і відчувається. Хочеться виділити окремо всі гармонії. Вони неймовірні просто, я не знаю як це вдалось. Одним словом, емоційно так і не вийшло прямо бути зачепленим, але робота мені здається колосальною, унікальною(абсолютно), продуманою. Розвиток композицій щиро вражає. Разом з тим не можу струсити почуття, що це все залишається для мене дещо за склом і шкодую про це

ох ви накинулись, хочу тепер захищати з усіх сил альбом дійсно менш хітовий ніж Shed та Floral Green, але і що там немає хітів - я би теж не сказав, хітів тут вагон, навіть починається він з двох хітів(і двох найкращих треків) звук мені здається недооціненим і навіть дещо, уявіть собі, новаторським та genre defining. звісно не шугейзовий звук як явище боже збав, а саме використання його в контексті панк ритм секції. такий собі хорус кор, доволі автентично звучить сонграйтинг, переходи, керування ефектами - все це просто неймовірно продумано і круто звучить вокал ніколи не вважався сильним боком тайтл файт, але от я в цьому прослуховуванні звернув увагу - наскільки ж круті вокальні мелодії, як гарно все розкидано + всі оці перелива і мікроекстремуми. хіба можна закинути тайтл файту що він нормалізував погані вокали, які, в деяких окремих київських випадках не завжди перекриваються хорошими мелодіями та харизмою... підозрюю, якби у тайтл файт не було інших альбомів, ваші оцінки могли б бути вищими, а тут в вас(не в усіх із вас) дуже сильно грає звинувачення в жанровому туризмі та порівняння

Завжди було цікаво, що у нас з Вовою(так, писати так після того як загадувальник вже відомий це дещо чітерство, але я все одно з певних нот це зрозумів, ще коли слухав "вчасно", чесне-пречесне) є спільна зацікавленість в багатьох музичних жанрах, але до більшості з них ми маємо дещо різні підходи Я свого часу відфільтрував дуже дуже багато такої музики, але про цей гурт чую вперше Багато ностальгії відчув до жанру вцілому, але це ностальгія переслухати трошки інші гурти, прямо от слухаю і хочеться переслухати все на світі, від Дег Несті до Летермана, від Амулета до Braid, від раннього офспрінга до аж якихось hotelier... але це переважно всі емоції які отримую від цього альбома про цей пальбом конкретно мало що маю сказати, певно подібна емоція до we lost the sea, лиш подобається на 1 бал більше дякую за нагадування про весь цей пласт

Вперше познайомився з цим гуртом вживу, по мерчу пані загадувальниці. В цілому для мене жанри за якими я активно не слідкую стислись буквально до одного-двох гуртів, після того як я зрозумів, що любити все не можна. Пост-рок є одним із таких жанрів і мені достатньо пройтись по класиці та пару раз на рік спробувати ознайомитись з якимись новими гуртами, щоб якось насититись жанром на цілий рік. Тобто я знаходжусь десь посередині, між "ууу, пост-рок" та "ооо, пост-рок" Багато з чим з того, що казали рецензенти та рецензентки до мене, я згоден. Довжелезні довжелезні треки, крещендо які геть не завжди окупаються, дещо сумнівні структури в плані розвитку, але від себе в плані критики я би додав певно ще дві речі - ультрастандартний дещо пластиковий звук та, певно найбільше, дуже невелика увага до гармонійної складової. От були б тут цікавіші мелодії - воно би все працювало значно краще. Дефолтність тут мені заважає навіть не так у структурах, як у гармоніях. Ідея альбому доволі непогана, лиш до кінця не розумію ідею змішувати космос з земними особистими трагедіями(я певно бачу як це можна було б цікаво обіграти, але мені не здається, що це зроблено вдало). Ну і те що один із треків по ідеї є присвятою радянській космонавтиці, я так розумію, в протипоставлення Челенджеру, теж не допомагає. Просто оповісти 5 трагічних історій мені здається було би консистентніше, або хоча б назвати космонавтів по іменах. Чи може треба було більше інтерв‘ю читати, не знаю. Наразі сприймається більше як спліт двох гуртів, чи компіляція треків. На цьому напевно все, мені не дуже, але і не прямо погано.