Rokia Traoré — Tchamantché

Доволі цікава виконавиця і альбом, який в будні під час роботи мені ніяк не заходив. Тому включив його поки готував тричі-бобовий салат, і пішло значно краще. Протягом всього прослуховування альбому мене не покидало відчуття, наче я на масажі, бо дуже схожа музика зазвичай грала там, де я бував. Вона доволі мінімалістична і спокійна, щоб розслабитись і заспокоїтись, хоча і є деякі виключення як у Tounka, під якому можна і трохи більше порухатись на кухні. Судячи з текстів, тема спокою і рівноваги тут присутня значною мірою. Навряд буду слухати ще, бо музика доволі специфічна.

Тарас не дасть збрехати - я люблю африканську музику (ще у 2015 я всіх дістав гуртом Songhoi Blues). І хоча воно дуже часто в якийсь фоновий прикол перетворюється, все одно мені дуже подобаються африканські гармонії та ритмічні структури. З пані Траоре я не був знайомий і чесно кажучи очікував більш рокового альбому чомусь (типу такого як в пісні Koronoko, але навіть ще більш енергійного чогось), але по суті музика доволі тендітна й навіть ніжна місцями. Як і Вова, я декілька разів прослухав альбом, але чомусь взагалі нічого не залишилось у пам'яті. На третій раз якось пішло якось краще. Разом з тим не можу сказати що прям ЗАВАЙБИВ з цим релізом. Улюблені пісні - Dianfa, Aimer.

Музика, яку я без цієї рулетки навряд колись сама знайшла б) Мені тут чується багато впливів західної музики, але це може бути від ненаслуханості. Африканську компоненту теж чутно, але це не відверто фолк, і це мені теж подобається. Спершу було незручно писати, але після згадки вище про салат, підтверджую, що готувала під цей альбом обід, і це був дуже чудовий досвід! Реліз дуже легкий, супер різноманітний, ненапряжний і відверто цікавий. Ну а бамбарська мова (дякую рулетці за розширення горизонтів) лише його вдало доповнює. Власне, я через те і люблю послухати щось не англійською чи українською, бо кожна мова має свою мелодику і це часто додає релізу. Бо коли музика цікава, то мені взагалі не заважає, що я нічого не розумію) тому і тут не перевіряла, про що воно. Класно слухати на фоні, але до такої музики мені ще треба трохи дорости.

Коли Кирило написав про сонячні дні, щоб слухати Траоре, я уявляла собі щось жвавіше й веселіше, ближче до японського сінтіпопу (привіт, рулетка-сезон 5). А виявилось, що це повільна, дещо меланхолійна, медитативна музика, яку мені би більше підійшло слухати сонними туманними ранками або в сутінках з рожевими хмарами. З першої пісні дуже сподобалось, і на контрасті з нею деякі треки здавалися надто stripped away, втім, це відчуття зникло після повторних слухань. Бамбара з її м'якими приголосними, тембр голосу Рокії, вплітання традиційних струнних і ударних вкупі дають таке тепле оксамитове відчуття. Не знайшла переклади і гугл толком не переклав більшість пісень, але з того, що переклало, "я дозволяю небу осісти на моїх віях" з Zen - це гарно.

Сподобались звукова палітра альбому (обмежена кількість інструментів, вокал in-your-face, шум, перкусія) і мікс (широкий, багато простору, тембри усіх інструментів і голосу насичені, стримане але вигадливе аранжування, мікродеталі працюють). Cлухав у навушниках, тому зловив пару синестезійних (мурахи по задній частині голови) моментів, що завжди приємно: (1) на A Ou Ni Sou, де грає handdrum/pandrum (який я не люблю) зліва і чутно рух пальців між ударами; (2) в Zen, де в другій частині зліва починає звучати короткий tick (помітний з 2:50); (3) в Tchamantché, десь з 2:20 у правому каналі починає звучати cookie-quak-quak перкусійна морочня. Стало цікаво, що на інших альбомах відбувається, особливо на останньому, який mixed/produced by John Parish (PJ Harvey), і bass by John Paul Jones (Led Zeppelin). Long story short, альбому вдається бути тим, чим він хоче бути.

Не дуже подобається термін "африканська музика", хоч і сам ним користуюсь, але різномаїття музики з Африки дуже цікаве й можна натрапити на дуже круті штуки. В якомусь огляді я згадував про бажання бути супер діггером та колекціонером "цікавих" платівок. І звичайно, що за діггінг без африканської музики. Діггера з мене не вийшло, бо зламався я саме на ній. Колись вже досить давно з дружиною був в Парижі і я спеціально підібрав такі вінілові слова магазини, щоб було багато вінтажних африканських платівок. В сторі була якась "неадекватна" кількість всього і "різної" африканської музики зокрема. Від процесу вибору, прослуховування, намагання зрозуміти, що взяти, що не брати я чогось стресанув максимально. Провів там десь чотири години, спітнілий та "висажений" в підсумку взяв щось майже навмання. Тоді й для себе визначився, що мені обирати треба або серед того, що вже знаєш/чув, або брати збірки, де справжні діггери вже за тебе всю "роботу" зробили. Альбом Rokia Traoré з першого разу мені не дуже сподобався. Я думаю, що це через перші дві пісні. Вони занадто блюзові і дуже вестернові. Я чогось заякорився на них і ще альбом закривається стандартом досить відомим, що теж створило враження занадто європеїзованої (чи американізованої) музики. Також це враження складається через звук на альбомі. Все звучить дуже професійно, відчувається, що в запис вклались. Через досить невеликий набір інструментів звучить досить мінімалістично, але водночас й насичено. Починаючи з Zen вже розумієш, що ти слухаєш виконавицю не з Бельгії та практично до кінця альбому це враження вже не покидає. Звичайно, що головний герой запису – вокал Rokia. Дуже різне виконання в піснях, від тихого й одночасно дуже впевненого до високого та експресивного. Я не знаю як називається техніка співу, коли голос ніби вібрує. Тут він не часто є, але завжди дуже вдало використовується. Найбільше виконання сподобались в Koronoko (майже реп-куплет і класно вокали перегукуються), Zen (найбільше подобається з альбому пісня) та Kounandi (експресивніше за інші, виділяється). Повертаючись до дуже нецікавої історії про купівлю платівок, я подумав, що в цьому сезоні рулетки буде новий критерій для оцінювання: «чи купив би на фіз.носії?». Цей альбом, мабуть, ні. Хоч після третього прослуховування в мене ставлення до альбому змінилось на краще, я не можу сказати, що це те, що я шукаю і хотів би переслуховувати. Декілька пісень звичайно собі зберіг та закинув в плейлісти. Пісні: Zen, Koronoko, Tchamantche

це альбом трохи зламав мою рулетку, бо, хоч і 100 разів обіцяв не мучити себе ВСЛУХОВУВАННЯМ з усіх сил, все одно весь час здавалось що я щось недорозумів ну і тут дійсно багато того, що ніби схиляє тебе до того, щоб тобі подобалось і навіває оце відчуття що ти не викупив мені весь час заважала, по-перше, ммм, широка палітра звуків, через яку альбом вцілому сприймається дещо неконкретно, і, по-друге, відданість жанровим стандартам і от останнє дуже збивало з пантелику, бо вкупі з мовою виконання дуже дивно було усвідомити те, що цей альбом звучить для мене дещо дженерік, де кожна наступна нота саме така, як ти передбачаєш. і це дивно говорити щодо африканської музики. я тут чомусь не дуже відчув саме локальність, етнічність власне, тут мені локальною здалась скоріш власне мова, яка дуже красива і різнобарвна. вона і сподобалась найбільше атмосферу реліз формує цікаву, але я прийшов до того, що це атмосфера якогось дорогого ресторану зі скатертинами, де дають серветки з тканини. а я в такі не ходжу! в музиці місцями не вистачило якоїсь витонченості ну і ще дуже не хотілось би бути на якомусь музичному сафарі, де кожен реліз подобається лише через "екзотику". бо це, мені здається, знецінює.

Гарно, нагадало про Tinariwen, але цікавості не викликало. Англійський трек здивував, не очікував чіт-міл з першої ж позиції 🍕

Альбом має легку точку входу, таку баладну, тож мій мозок одразу намагався розгадати значення того, про що співається, а потім заспокоївся й спустив віжки. Дуже подобається, як виконавиця послуговується ніжним фальцетом, мелізмами, десь співає стишено, десь, навіть, спів переходить в промовляння. Кожна пісня – наче збирання намистинок. Але, чесно, друга половина якось мене розфокусувала, тож я дослухала, і не певна, чи повернуся ще. Тож найбільше зайшов перший триптих: Dounia, Dianfa, Zen. А загалом це ідеальна музика для тихого й туманного ранку, для поступового нарощення шкіри на прийдешній день.