Habak — Ningún Muro Consiguió Jamás Contener la Primavera

Коли ніхто не кричить – музика видається доволі прикольною 😱

оце весь емокраст/постметал для мене був близький до серця і уособлювався, звісно ж, гуртом Fall of Efrafa, свого часу ця музика була дуже "модною" у київських навколо-неформат колах. я тоді любив все і серед усього любив і "цю" музику. її біда в наївності і певній ммм зацикленості в тих самих музичних ходах. я би сказав що це скоріше саунд-дизайнова музика, аніж рифова/пісенна. її задача тримати атмосферу і розставляти шматки в правильному порядку, альбоми монолітні, треки не дуже виділяються і ця атмосфера тобі або імпонує, або тобі трішки нудно стає і ти в цьому всьому розпливаєшся я наразі не шукаю такого від музики, в мені це вже почуте і слухаючи це я скоріше відчуваю ностальгію по якомусь періоду свого життя де ти ходив по розділах, качав музику гігабайтами і намагався все все запихнути в свої вуха, все почути і зрозуміти, в усьому розібратись це звучить як мій типовий критичний відгук, але якщо ж дивитись об‘єктивно - музика що етично, що мелодійно, що гармонійно - дуже гарно витримана, треки розвиваються, семпли підібрані, записано чудово. є відчуття певної вторинності, але не думаю що тут може бути інакше чомусь от мені зараз важко проникнутись настільки по правилах кричуще висловленими емоціями

Десять років тому, я проводила в подібній музиці дні і ночі над озером. В принципі, можна продовжити робити це й зараз.

З першого разу мені альбом скоріше не сподобався. Здався дуже розтягнутим, перевантажений різними пост-роковоми/метальними шматками. Якось не вдавалось зачепитися. Плюс тут багато акустичних гітарних переборів і я ніколи не був прихильником цього музичного прийому в умовній важкій музиці (тут мали б бути лапки). Довго не хотів повертатися до альбому. На наступні прослуховування мене якось зачепила атмосфера, яку він для мене створює. Вона мені здалась дуже песимістичною, але в ній проявляється ніби якась надія на краще. Якось слухав під час дощової прогулянки з песелем і вже гітарні перебори перестали напрягати, а деякі й подобатися, як в інтерлюдії En la busqueda de mis nostalgias. Єдине, що я не зміг прийняти до кінця – споукен ворд в No aceptaremos con pasividad el exterminio al que nos han condenado. Потім я зайшов почитати тексти і з приємним подивом зрозумів, що я десь половину я можу зрозуміти навіть без перекладача. Не буду брехати це потішило) В підсумку враження Хабаки з цим альбомом залишили скоріше позитивне. Це об’єктивно не мій тип красту (тут згадували From Ahses Rise, який чудовий гурт), але ця постметальна емо варіація теж має свою цікавинку.  Я під настрій міг би послухати касету з цим записом, тому тест на фізичний носій альбом проходить. Оцінка: 7.1 Пісні: No crecen flores aquí solo podagrarias, Ningún muro consiguió jamás contener la primavera

Я б назвав це емо крастом, але прийнято називати мелодійним з купою домішок "пост" жанрів. Люблю Habak за їх стиль і послідовність, переслуховував всю дискографію багато разів. Музично вони завжди створюють атмосферу відчаю та спустошення, що тільки підкріплюється від прочитання їх текстів. І це часто допомагає заспокоїти свій розум в якісь "темні часи". Мені дуже резонує їх загальна філософія - кричати про проблеми сучасного суспільства і його класовості, яка зберігається у дуже різних проявах майже всюди, приймати безвихідь і не намагатись жити в рожевих окулярах "ми змінимо цей світ", але при цьому говорити про єдиний реальний вихід - роботу над своїм оточенням і своєю локальною бульбашкою, яка може допомогти краще прожити це життя. Ну і звичайно супротив всьому, що нав'язується баченням одиниць: від принципів організації життя до поблажливого ставлення до найгірших людей цього світу (часто чоловіків, звичайно). Альбом в цілому відкривається піснею Nonviolence is a privilege, що гарно задає тон всьому, що буде далі.

Я цей гурт люблю, та і взагалі мені, на відміну від Миколи, подобається цей різновид жанру ще з часів фолл оф ефрафа (бо я софтбой). Не скажу звісно що я на слух розбираю тексти ХАБАКА, але мені подобаються назви дуже та й читати їх доволі цікаво. Плюс їхня музика доволі різноманітна, тут тобі й акустичні гітарки й віолончель десь, якісь спокенворди, повільні шматки, швидкі шматки - чого ще треба. Не знаю що ще додати, ставлю 8.