Cesária Évora — Mar Azul

Одразу скажу, що це зовсім не той жанр, який би я увімкнув самостійно для себе. То ж дякую, тому хто загадав (не іронічно). Про виконавицю теж не знаю абсолютно нічого. Щось схоже мені випадало в 1001 альбомі, але вже не згадаю. В цілому альбом викликав позитивні емоції, але періодично було нуднувато. Найбільше сподобалися пісні Estanhadinha та Cinturao Tem Mele (підозрюю, що це якраз найменш показові пісні цього альбому, бо вони дуже відрізняються від решти). Щодо місця, то альбом у мене не асоціюється ні з чим, ну або лише з місцями, які я можу собі нафантазувати:) Підозрюю, що альбом загадав Кирило (неодноразово чув у подкасті про його захоплення джазом і такого роду музикою).

Місце в якому я не бував і не знаю чи хотів би, бо це має бути доволі сумно. Ця музика звучить як щось, що має грати в якомусь маленькому закладі десь біля води, де ти знаходишся сам і переживаєш якусь кризу. Бо чому ще ти там сам і слухаєш ці дуже гарні, але дуже сумні пісні. Атмосфера, яка підсилює відчуття того, що життя проходить повз тебе і ти не в той час, не в тому місці. Проте, якщо я в такому місці і в такий час опинюсь, дуже захочу слухати цю музику.

Мед для вух 💎 - Estanhadinha

Красива музика, яку, втім, я б краще послухала раз наживо, аніж мала в ротації в навушниках. Пісні здаються однаковими, слова вдалося знайти лише до кількох англійською, а решта перекладає якось дуже криво, але загальний настрій туги за батьківщиною/коханням я наче зрозуміла. Щось в цьому є, але не чіпляє.

Друзі, які були на островах Кабо Верде, розповідали про місцевий культ особистості Сезарії Евори. Наприклад, на ґанку її будинку-музею зберігається та сама попільничка, а місцеві ходять на смішному мерчі з великим обличчям пані Евори на весь торс. Асоціація з ґанком у моїй уяві римується зі спогадом про рекламу концертів на одеському "Просто радіо" з дитинства: диктор починав і закінчував ролик словами «Чезарія Евора» і не шкодував ефірного часу на драматичні паузи навколо її імені. Мені ці слова тоді здавалися заклинанням, але по суті вони ним і були: думаю, музика кабовердійської співачки в Одесі нульових мала мати ефект подібний до проспектів туристичних агенцій з пальмовим листям і лазурним узбережжям. "Просто Радіо" я в дитинстві найчастіше слухала на дачі, і реклами турів у райські країни з особливим кольором моря бачила там само, поки гортала перевезені з захаращеного балкона мамини журнали, тож мене природна монотонність музики морна повертає в однакові дачні дні літніх канікул. Природність і заколислива монотонність у голосі Сезарії Евори підкупає й сьогодні, а ще не можу не оцінити тембр віолау, класичної акустичної гітари, характерної для кабовердійської традиційної музики. Час від часу хотілося прибрати решту інструментів, особливо ближче до кінця платівки, коли піаніно загрозливо натякало на ресторанні романси.

Антон здогадався правильно, альбом цей загадав я. Коли дізнався тему від Тараса, то чомусь одразу подумав про Сезарію Евору з двох причин. Перша очевидна, бо вона співає у традиційних жанрах морна та фаду (хоча це мабуть більше наслідки колоніальної політики Португалії? я хз) і звісно ж асоціюється виключно з Кабо-Верде. Ніхто з нас там не був (хоча на цьогорічному чемпіонаті світу за Кабо-Верде вболівали мабуть всі), але вся магія такої музики в тому що вона здатна нас переносити якраз туди де ми не бували. Або скоріш в якусь уявну проекцію подібних місць. Друга причина персональна. Мої батьки завжди слухали музику, але переважно це було щось гітарне (російський та український рок, чи якийсь там класичний рок типу квін). Ніколи щось хоч трохи схоже на музику Евори. Проте в якийсь момент, я навіть не знаю яким чином, мій Папа відкрив для її для себе, це були нульові, умовно мої старші класи школи, і почав включати її взагалі постійно. Потім ми ще купили мр3 диск з усією її дискографією і власне тому Сезарія Евора в мене сильно асоціюється з тими часами, нашою маленькою квартирою, тим як Папа дивився тур де франс влітку, а на святкуваннях різних обов'язково ввечері включав щось з цієї тужливої, меланхолійної, але разом з тим дуже красивої музики. Я обрав альбом найбільш короткий, бо пісні і справді схожі і слухати довше ніж півгодини було б нудно вам напевно. Якщо бути відвертим, в мене нема якогось улюбленого реліза у Сезарії, є улюблені пісні (tiempo y silencio наприклад), я скоріш сприймаю всю її творчість як певний моноліт.

Ох, це дуже не моя музика і, відповідно, асоціюється в мене з «не моїми» місцями. Чомусь уявилася якась Куба 🙈 Або щось південне, де жінка в сукні сидить за столиком, вечоріє і вона пʼє червоне вино Але музично, на жаль, я таке слухати зовсім не можу. Дивний факт про мене - мені дуже не подобаються пісні іспанською, італійською і од мовами. Я не можу це логічно пояснити. Загалом з цим стилем музичним я не знайома, але мені всі пісні звучали як одна довга пісня, яку я не розумію. Вибачте ;( Оцінка 2 з 10 червоних троянд

цей реліз нагадав мені два фрагменти у памʼяті: з дитинства та відносно нещодавній. перший такий — як мій дідусь вчив мене грати в карти: він пив пиво, а я - чорний чай; потім, як старша дитина, я мала можливість лежати опівночі в гамаку під виноградом та пити чорний чай із цукром, інколи засинати там чи читати в гамаку з ліхтарем та чаєм. ех, теплі ночі Бессарабії. і відносно нещодавній спогад - це робота в магазині італійських товарів, де подібна музика рятувала від ШІ-крокодилів Ютубу, бо в плейлісти морна що тільки не потрапляло.

кожну рулетку настає якийсь реліз, який створює в мене шалений криз прокрастинації і який мені нескінченно хочеться розслуховувати, який знову і знову породжує думки що я геть не розумію музику, що я існую десь абсолютно поза нею, що вона ніби ось тут, поряд, але при всіх намаганнях це осягнути, а тим більше оформити в слова я ламаюсь і нескінченно відкладаю. це ніколи не поганий альбом, не коментар до людини, яка загадує. музика чудова, але на жаль вона нікуди мене не переносить і особливих емоцій не викликає. просто хороша цікава музика. дуже хочу особисто дорости до того місця, де я зможу спокійно собі таке говорити читаю ваші відгуки, надихаюсь, розчулююсь, пропускаючи через себе ваші дуже милі історії, але мені вчергове нічого сюди додати від себе інколи в кінофільмах під час напружених динамічних сцен, бійок, режисери йдуть неконвенційним шляхом і вмикають якусь нединамічну красиву повільну музику. мені здається, це могла би бути музика Cesaria Evora

Альбом через стилістику та частково мову сильно відсилає до Португалії. Був там два рази, і так траплялося, що два рази був на фаду концертах. Перший це був фаду-клуб, і за настроєм альбом Цезарії дуже нагадує музику, яка там грала. Мені дуже сподобався концерт, але якось полюбити фаду без нього я не зміг. Пісні між собою дуже схожі, і в записі ця одноманітність надто сильно привертає увагу. Другий раз випадково потрапив на сучасну поп-зірку, яка співає фаду. Стоячи в черзі за фірмовим стріт-фудом з Порту, ми розговорилися з людьми навколо. Оскільки страва була аж суперфірмова, то черга була не з маленьких. І розмовляючи про плани на вечір, одна з дівчат сказала, що зараз їде на концерт місцевої поп-зірки. Ми з дружиною, не маючи планів, швиденько перевірили, чи є ще вільні місця на майданчику типу Палацу спорту в Києві. Загалом, це був дуже приємний досвід, хороше поєднання сучасного і традиційного. Але, знову ж таки, у записі на мене це взагалі не спрацювало. Повертаючись з секції спогадів до музики на альбомі, тут є пісні, які сильно привернули мою увагу, як Cize та Estanhadinha. Перша просто дуже гарна, а друга трохи виділяється за настроєм – більш мажорна, і насправді я б був не проти, щоб альбом був більше таким. Ще Cinturao Tem Mele теж має такий рухливий настрій. Якщо спробувати абстрагуватися від закиду на одноманітність, то це щира музика з гарними виконаннями, чудовим голосом, чутливою гітарою. Музика, щоб курити дзиґар-самокрутку та дивитися на захід сонця біля океану. Пісні: Cize, Estanhadinha та Cinturao Tem Mele