Nirvana — In Utero

Ще один альбом з «джентльменського набору»: тільки якщо The Clash входив до умовно набору університетського, тут важко випростатися з-під тиску «комунальних альбомів» старшої школи. Людина-контра в мені чіпляється за найбільш незаяложені пісні: Scentless Apprentice, Milk It чи Francis Farmer Will Have Her Revenge on Seattle (I miss the comfort in being sad дійсно гарний однорядковий приспів), але й у них не може затриматися до рівня якого-ніякого музичного задоволення. Мені загалом ніколи не подобався гранж, а в Нірвани до нього додається ще й гейтвейність, і дивним чином діє сама по собі, як окрема характеристика звуку — це також не надихає. Щиро намагалася слухати альбом неупереджено й обʼєктивно, багато разів (він мені дався найважче за рулетку, навіть важче за построк) і вкотре зрозуміла, що це неможливо. Найсумніше, що це було неможливо навіть коли я слухала його вперше. Останній цвях в рулеточну репутацію: мені не подобається, як альбом записаний, у ньому замало повітря, і як на мене, не-альбінівська All Apologies звучить найбільш органічно.

Різні пісні тут чіпляють різним: scentless aprentice - шаленістю, dumb - вразливістю, milk it - непередбачуваністю, а в рennyroyal tea улюблений рифовий момент з другої половини треку. Rape Me мені більше подобалась, поки я не почитала те, що про неї пояснював Курт. Я її сприйняла, як втілення його стосунків зі славою і медіа, а оці слова на скріні - ну не знаю, сумніваюся, що саме так жінка думає під час зґвалтування... Дуже сподобалось, як на альбомі застосовані струнно-смичкові. Я так і не зрозуміла, чи тільки кілька треків реміксили після Альбіні, чи все, але звук мені сподобався, це фірма. Давно не слухала Nevermind, але підозрюю, цей мені більше до вподоби. Тексти в принципі звучать середньостатистично депресивно, як для angsty рок-гурту, але знаючи, що буде далі, звісно мозок малює певну картину і змушує задуматись, яке було б сприйняття альбому, якби того не сталось. На третьому прослуховуванні вже не було такого захвату, як від перших двох, не можу зрозуміти, чи чуть піднабридло, чи під певний настрій тільки аж так заходить, але най буде 8/10

Не так давно переслуховував цей альбом в рамках 1001 альбому, а до цього досить давно не було нагоди послухати In Utero та й будь-який альбом Нірвани загалом. Як і у багатьох, потрапляє в категорію гуртів, які колись давно були занадто заслухані, щоб зараз була потреба щось собі нагадати. Якщо обирати якийсь один альбом Нірвани, а цей вибір об’єктивно між цим і попереднім (анплагд це все-таки окрема історія), то я все-таки в Невермайнд-генг. Він хітовіший, прямолінійніший, з ультимативним використанням прийому «спокійні куплети та голосні приспіви». На цьому альбомі рівень матеріалу теж дуже високий, але головний аргумент – звук. Звучить все просто фантастично. По піснях тут є очевидний суперкласичний бенгер – Heart-Shaped Box. Далі умовне друге коло з Rape Me, Dumb та All Apologies. Про перший я вже кул сторі розповідав, в двох останніх є віолончель і з якихось причин мені ніколи не подобалася її присутність в Dumb, але в All Apologies супер топ. Мої улюблені пісні з альбому: Milk It, Frances Farmer…, Very Ape та Scentless Apprentice. В Milk It класична історія з тихим куплетом та голосним приспівом. Frances Farmer… дуже гарна гітара по всій пісні. А Very Ape дуже злий, з панк-настроєм, і ще подарувала класичний семпл для Prodigy. А Scentless Apprentice – репрезентація звуку на цьому альбомі. Загалом, для всіх пісень загальний коментар: навичка писати приспіви у Курта була просто на якомусь недосяжному рівні. Декілька разів прогнав альбом. Як на мене, все це чудово постарішало, взагалі не втратило своєї цінності. Легендарний альбом від легендарного гурту. Пісні: Heart-Shaped Box, Milk It, Frances Farmer Will Have Her Revenge on Seattle, Very Ape та Scentless Apprentice

Як і всі, багато слухав Нірвани в підлітковому віці, проте мені ніколи не подобалось слухати її альбомами. Лише окремі пісні в збірках. З часом нічого і не змінилось, окрім того, що слухати вже не цікаво. Оцінюючи альбомами для мене In utero це велика просадка після Nevermind, який наповнений енергією і складається майже повністю з хітових чи цікавих пісень. В цьому ж альбомі все якось хвилями. Наче він робився під час великої втоми від всього. То накатує хіток, то попускає. Як в першій пісні співається "Now I'm bored and old". Окремі пісні кайф, а в цілому альбом тяжкуватий.

я не страждаю музичним РДУГ, але цей альбом було дуже складно дослухати від початку до кінця, звісно ж, не тому що пісні погані, а тому, наскільки ж вони заслухані і так, пісні гірше від цього не стають, вони все ще дуже круті, зведення і звук ahead of it's time, але треба ж писати чесно я не можу це слухати, правда загадати це було дуже крутим сильним сміливим кроком, але подякувати за нагадування я не можу що ставити взагалі не зрозуміло, самому досвіду переслуховування ставлю 5, альбому "об‘єктивно" 10, цілісності як набору пісень певно 7 зрозумів що мене дратує пісня rape me, не люблю коли з цим словом заграють і використовують для провокаціїі, чомусь мені від цього віє знеціненням, я би не розкидався тексти хороші і кращі ніж мені здавалось оцінка хай буде 7, але дуже дуже хочу перестати це слухати

Важко переоцінити вплив нірвани на мене, бо це був мій улюблений гурт у шкільні роки, я мав всі альбоми які можна було дістати на сд, заслухав їх до дір. Мінус такої ОБСЕСІЇ це звісно ж те, що пісні з часом набридли і слухати їх важкувато стало в певний період. Але ретроспективно для мене музика нірвани не стала гірше і зараз я слухаю їх майже з тим самим задоволенням. In Utero завжди був моїм улюбленим релізом нірвани (якщо звісно не брати мтв анплагд, бо я ж софтбой). Тут є мій улюблений їхній хіт - heart-shaped box, є злі припанковані пісні по типу very ape, є характерні балади типу all apologies. Цей альбом насправді дуже різноманітний і має якусь певну пісню для всіх, як на мене. Про саунд і Альбіні теж було все сказано. Окремо можливо варто відмітити тексти Кобейна, які тут місцями дуже прямолінійні, типу як в rape me, а місцями навпаки дуже сильні - та сама heart-shaped box, це ж геніально. З мінусів - друга половина альбому (після мілк іт) трохи (зовсім трохи) просідає і скажу чесно я ніколи не любив пісню pennyroyal tea. А так 9.5, що тут додати. Геніальний гурт.

На дворі був десь 1998 рік, коли мій друг віддав касету, на якій були одразу “Nevermind” та “In Utero”. Зробив він це з коментарем типу, вже по всьому району касета походила з рук в руки, нікому не потрібно це, на послухай 😅 Ну от так вийшло, шо та касета закінчила свою подорож в мене, по-перше через те, шо в бідні й аналогові часи розкидатися музикою не було розкоші, а по-друге, шо мені все це дуже сподобалося, бо настільки воно контрастувало з музикою, яку я слухав до того (а то був в основному різний батя-рок 70-80х 😅) Здається, що “Nevermind” я вже чув на той момент, бо я точно брав окрему касету в однокласника – і це був реально переворот в моєму музичному баченні світу. А от “In Utero” таким переворотом для мене не став. Слухати його було місцями важкувато, він все ж таки більш похмурий. І навіть після усіх цих років в мене не завжди буде настрій його слухати. Але сказати, шо він мене задовбав, чи шо все це заїжджено? Та ну ні, це досі супер охуєнно, і це не дивно, бо це найкращий гурт 90-х ¯\_(ツ)_/¯ “In Utero” мабуть не краще, ніж “Nevermind”, але це один з найкращих альбомів тз альтернативного року, чудовий приклад, куди може зеволюціонувати панк гурт буквально за кілька років (і якщо б останнім альбомом рулетки був Blondie “Parallel Lines”, то це б разом з The Clash дуже класно би нам показало, в які формати може розвинутися панк гурт). Дуже прикро, що не сталося четвертого альбому, який би напевно був би зовсім інакшим. Та й таке.