Cult of Fire — मृत्यु का तापसी अनुध्यान

4.5 це рівно посередині між 1 та 10 – моя оцінка для музики, яку я невзмозі оцінити 🙊

Перша думка, коли я прочитав опис альбому від Кирила: «Ого, зараз буде індійський блек». Вже на другій пісні я зрозумів, що слухаю якусь слов’янську мову і лише потім дізнався, що гурт чеський. Я не дуже люблю релігійну тематику від музикантів-аутсайдерів до релігії чи принаймні культури, з якої це діло підрізається. Тож у мене тут є певні упередження, але не можу сказати, що це сильно вплинуло на загальне враження від альбому. Музично несеться нормальний блек. Я не те щоб дуже сильно наслуханий у жанрі, але якось особливо він не виділяється. Індійсько-спірічуальний компонент, який фактично є головною фішкою гурту, досить поверхнево проявляється (як мені здалося). За відчуттями він ніби існує паралельно блековій основі чи як якась надбудова, а саму цю основу не дуже сильно змінює. Якщо ви вже настільки заходите на цю стежку, то хотілося б, щоб гурт занурився з головою, а не так, щоб лише ніжки змочити. В цілому альбом нормально слухається, не занадто затягнутий, усе якісно звучить. Тест на фізичний носій Культи не проходять.

певно тут деякі люди можуть асоціювати мене з металом, не знаю наскільки справедливо. з цього напевно можна зробити висновок, що середній метал має бути ближчий до мене, ніж середнє щось інше. але насправді в мене інколи відчуття, що металу мені сподобатись ще важче ніж будь-чому іншому і "не мого" металу немовби більше ніж "мого". ...і ось це яскравий приклад не мого. я в такому гублюся, починаю шукати якісь зачіпки, з усіх сил намагаюсь відімкнути консервативний погляд і духоту. але нічого не виходить. (як завжди перетворюю рулеткові звіти в якусь саморефлексію, але кумедно що і ультраконсервативний підхід з прямими відсилками до канонів і ріпофами гуртів-корифеїв мені теж не подобається. тобто цікавить певно межевий стан) от в блек металі ніби значно більше простору для езотерики і оцього всього, але в даному випадку це видається необгрунтованим і недоцільним. все якісно зроблено, але релізу не вистачає якоїсь сатурованості, конкретності, чорно-білості, густини фарб, не відчувається пропускання обраної естетики крізь музику, пошуку шляху якісно і цікаво виразити цю естетику поза зайвої набридаючої доріжки вокалу і бринь-бринь між треками. не вистачає хороших гітарних рифів, гармоній, кожне окремо взяте гітарне тремоло, якщо в нього вслухатись, доволі примітивне і геть не запам‘ятовується. одним словом, нажаль, геть не сподобалось

Цей альбом мені дуже залетів кілька років тому, і я його відкопала, щоб зрозуміти, чому гурт подобається (+почитати рецензії шанованих металістів чату). Так от, певно, основне, що тут приваблює – поєднання якоїсь наївної життєрадісності, мажорності й похмурих тем, що вдало передає для мене естетику індуїзму/буддизму. Гарно працює швидко/повільно, мелодії хукові, ще подобається, що до релігійних тем гурт підходить серйозно, робить польові дослідження і відтворює це все на живих виступах, на які дуже хотілося б потрапити якось.

Слухаючи перший раз, все свіженько звучало, певно тому що я (дуже) рідко слухаю блек. Якщо є рекомендації шо зацінити, буду вдячний. Останній трек настільки угарний (оцей синтезаторний swoooosh коли вступають баріки і нью-едж шлейф), що хочеться/доводиться слухати альбом повністю ще раз. Зрозумів, що для мене все працює краще без 4го і 7го треків (бо не подобаються барабанні паттерни). Загалом, слухання цього альбому дивним чином прискорює час, що приємно.

Гурт завірусився серед тематичної публіки, коли пішов тренд так худед блек метал. Хоча тут не просто капішони і маски (Mgla, Midnight), а костюми і це блище до Portal. Але повторюсь це все була десь одна хвиля. Музично з одного боку все просто, блек і блек. Одноманітно і динамічно одночасно. Ці типу індійські вставки особливо не рятують, все максимально стандартно. Дивина в іншому. З одного боку індійська міфологія якась, з іншого чеська мова виконання, що відразу відсилає до істерн блок метала. Воно мені в голові до купи не коїться. Менше з тим гурт має успіх, бо проєкти з лором і костюмами виграють у проєктів без лору в мультикам карго шортах. Альбом хороший, але нічого особливого, тому

Я теж пробувала у пару підходів. Музика мене якось не зачепила абсолютно, вона не те шо погана, але я би її описала як міцний середняк. Нічого не знала про гурт, тому очікували на індійців, але в якийсь момент зрозуміла, що людина співає чеською) Хотіла хоча б тексти почитати, але гурт їх упевнено заховав, тому не вийшло дослідити і цей аспект(

Я щось тричі намагалася послухати, і мені не те, що не зайшло, я просто дратувалася з першого треку. Потім просто його скіпнула і зацінила брутально мелодійний флер. Цікаво було розуміти, що альбом натхненний індуїстсько-буддійською культурою. Але, чесно, наступним згадала про існування Shiva The Distractor і поринула в його ностальгійне прослуховування. З треків зайшов Kali Ma.

Люблю блек метал за еклектичність. В цьому альбомі її прям дуже багато. Починається все якось трохи банально (як на мене) і я вже був на грані того, щоб захейтити культів ще по першій пісні, але далі погнало все так доволі різноманітно, різні там переборчики гітарні, експерименти зі звуком та інструментами. Плюс вся ця містична спіритична атмосфера. Словом мені Meditations of Death видався дуже таким entertaining релізом, який цікаво слухати, а гурт явно має своє обличчя, хоч і занадто театральне, мабуть.

Дуже дивний для мене альбом. Починається все доволі цікаво, здається що і далі буде бадьорий метал з експериментами. І воно можливо і з експериментами, але швидко стає якось занадто одноманітно. Перші дві пісні залітають гарно, особливо друга On the funeral pyre of existence - грувить як треба. А далі Kali ma якось сильно збирає настрій. Можливо і клас, що таке різноманіття всього, але я не зміг викупити стиль і настрій. Оцінка 6, бо поганого сказати теж не можу.