Сейра

можливо, я як Вувік, дуже буквально сприйняла цю тему і вирішила додати собі квест під час прослуховування. якщо коротко, то я слухала два рази. перед цим зовсім не була знайома з цим гуртом і навіть дозволю собі написати: що я була доволі обережною з подібною музикою і обходила її, бо боялася, що вона мені буде дуже неблизька ( під час першого прослуховування так і сталося, тупо не викупила, вийшло послухати доволі поверхнево і навіть … не дослухати) але про сам КВЕСТ. я пішла в Мак і взяла їжу із собою. щоб піти серед скейтерів та скейтерок в навушниках слухати цю музику. так і сталося вдруге. але на превеликий жаль, вдруге нікого не було, хто б катав, і музика мені відкрилася по-іншому. деякі пісні, такі як Sleepwalking та Thought Like Flames, звучали ніби тільки для мене ( хоча теми не те щоб актуальні, але мені вдалося проемпатувати і проникнутися ) а Midnight та She Shut Your Eyes звучали ніби для декількох людей. таку б музику кльову було б в компанії слухати на сплаві чи на спільному відпочинку. на мій подив, неочікувано, мені дуже сподобалося. так багато емоцій в одній пісні, музичних рішень, які звучать не застаріло, а універсально. як в пісні - The Ending де після голосу тиша без інструментів, і це не звучить дешево, а доволі сильно: вокал заповнив сам увесь простір. і те, що інструменти потім були два квадрати самі, створило більше напруження. варіації з беками в Painting найбільше запамʼяталися. після декількох прослуховувань я залізла на Ютуб і дивилася їхні лайви. якось стало прикро, що я в підлітковості не мала поруч такої музики але моя внутрішня підлітка включилася на повну і я пішла кататися на пеніборді.

цей гурт у мене асоціюється більше з певним періодом життя. перший свій мерч купила RS. але почну здалеку: оскільки я вступала після 9-го класу в коледж архітектури, який знаходився далеко від дому, я була занадто юна, щоб осягнути якусь притомну відповідальність самостійного життя. на батьківські гроші я не те щоб могла собі дозволити жити, тому доволі часто підзаробляла різними практичними роботами за фахом, бо влітку декілька років, починаючи з кінця 6-го класу, я готувалася до коледжу чи академії. так осьььььь хахаха жила я в гуртожитку, ходили на перервах у секонд-хенд, бо після пар не те щоб був час ( все робила багато домашки і собі, й іншим ), проф. баскет у команді міста, де жила...таке. але мені бракувало якоїсь легкості чи навіть наглості брехати... і я накручувалася під різну музику, щоб під настрій, атмосферу... ну, оце прокидалася в гуртожитку, слухала пару пісень і жила життя під час нанавчання, цей гурт дуже сильно допомагав накручуватися ) пизділа як дихала тим викладачам перший семестр, потім мені більше сподобалося бути в іншому настрої. тому цей гурт мені тетеплий через мої побрехеньки 15 років. нехай самі пісні залишаться зі мною, декілька були з цього релізу.

цей реліз нагадав мені два фрагменти у памʼяті: з дитинства та відносно нещодавній. перший такий — як мій дідусь вчив мене грати в карти: він пив пиво, а я - чорний чай; потім, як старша дитина, я мала можливість лежати опівночі в гамаку під виноградом та пити чорний чай із цукром, інколи засинати там чи читати в гамаку з ліхтарем та чаєм. ех, теплі ночі Бессарабії. і відносно нещодавній спогад - це робота в магазині італійських товарів, де подібна музика рятувала від ШІ-крокодилів Ютубу, бо в плейлісти морна що тільки не потрапляло.

якось був такий день, що вийшло виділити пару годин серед теплих вітрів літа і ще без ознак вологої осені у Львові. цей спогад доволі свіжий, здається, це було 2 роки тому десь саме в цю пору. взявши велосипед, я купила маленький сік та батончик. в легкому одязі поїхала назустріч пригодам у режимі зосередження на телефоні. це були одні з найприємніших годин за сірий період життя. щоб не йти додому їсти смаколики, я лягла на пагорб за парковкою біля домівки. знаєте, це така парковка, де стоять машини в пилу і майже немає автомобілів, якими часто користуються. в тому місці на пагорбі дуже рідко косять траву, і вона досягає майже висоти звичайного стільця. лежачи там, я згадувала книгу однокласниці, яку їй не віддала; думала про інший колір чохла для телефону, про те, що потрібно завезти одяг на благодійність, і про те, чому я без шолома каталася за місто. ця музика б дуже добре підійшла до того мого місця та стану. майже ніколи не відчуваю такої чи подібної музики. в мене не виникає бажання та цікавості її слухати, я в ній гублюся. але ця особлива пісня Dives стала доволі зрозумілою. моє нерозуміння що дуже заспокоює, не зробить цю музику гіршою.

послухавши цю музику вона мені нагадала дещо з приматського дитинства та витівок моїх молодших сестер, які вигадували дивні речі, щоб лякати мене, мститися...( не знаю звідки це у них було ) якось було, що сестра витягнуло індичу голову з морозилки та поклала на мою подушку. прокинулася в обіймах «літаючої голови». так би мовити. але одна історія та місце дії цієї історії відкрилися дуже свіжо та яскраво під час цієї примітивної та навіть вуличної вечірньої музики. це все сталося пізнього літа, матір попросила загнати всіх звірів у сарай який знаходився за пару метрів від входу у дім. світло я невмикала, а на вулиці було ще доволі світло, сутінки затягнули небо, хоча тіней вже не було видно — вони вже жили окремо. мені було десь чи 9, чи 10 років, враховуючи, що сестра тільки мала йти в школу, ій чи то 5 чи 6 років було, вже точно не згадаю. так ось. ідучи зачиняти сарай, на шляху до якого був паркан і буда нашої собаки. цілий вечір тоді гавкали собаки...і це вже було звично...йдучи сараю, починає гавкати і наша собака, яка але якось доволі хрипко, і вистрибує на мене з буди ( вона була доволі малорозмірна і без повідка, просто тусила в буді ) і тут в темряві я розумію що це не наша собака...вона гавкає гавкає і як нападе ... я стояла заціпенівши, бо злякалася, що це чужа собака, яка мене зараз вкусить, і щось мене повалило на землю...відкривши очі та будучи на землі, я зрозуміла, що це моя молодша сестра причепила повідок та сиділа в буді, чекаючи, щоб мене злякати. з тих пір я бувало дуже заїкалася, після 25 років це вже майже пройшло, але те місце, ту буду, той зелений паркан та повідок на сестрі я ніколи не забуду.

декілька днів намагалася розслухати цю музику, вона ніколи та ніяк не могла, змогла? бути мені близькою, цього разу вона мені була як фільми Тарантіно — кінотекстуальними чи інтертекстуальними. складно просто вірити такій музиці, між нами барʼєр розміром у місто, в якому всі райони - це гетто без центру. не могла вхопитися за нитку цього альбому-килима. це мені нагадало стадіон у місті, де живуть батьки, точніше день, коли у мене відняло ноги після дуже погано підібраної техніки для бігу на довгу дистанцію. простіше за все буде просто описати стан ватних ніг, дуже приємної травневої трави на футбольному полі, запах крейди з поля, шум у голові від стресу та чорний шоколад між зубами, який подарував тато, то бо дуже хвилювався за мої змагання. здається тоді увійшла у трійку всіх учасників, вже не згадаю, серед якої кількості, але десь саме в той період я побачила їхнє відео з лайву на Ютубі, і мене дуже це вразило. бо я нічого не відчувала. цей гурт - сонце яке ніколи не виблискувало на моїй поверхні, я просто вбирала його сяйво.

для мене це дуже літня музика, з теплими ранками та ще вологими (скрипками, які більше схожі на альт звуками) тривалими та розлогими музичними ідеями у піснях. це мені нагадує пиття теплого компоту та збирання з татом рідкого меду. весь цей золотистий колір дуже гарно передається в плаваючій гітарі.

з першого прослуховування цього релізу минуло доволі багато часу, мабуть, років 4. моє ставлення встигло ускладнитися. розпочну з того, що подібну музику слухаю доволі часто. і на звуці людини, яка мастерила цей реліз, виросла як слухачка. ( тут я про Бреда згадую у нього великий каталог його робіт ) впевнена, що і ви слухали чи просто бачили ці гурти чи релізи. одним із перших, мабуть, був Fórn – The Departure Of Consciousness (2014), кілька релізів Mutoid Man, дебютник Wiegedood (2015), другий альбом Oathbreaker, з крайніх його робіт це Brat – Manslayer, Teratoma – Longing Voracity, Ordh – Blind In Abyssal Realms. він також робив багато ремастерів. це чудово, що майстер працює як із сучасним звуком та технологіями, так і зі звучанням минулих періодів. слухала цей реліз у 2021-му, також наведу паралелі з релізом, який вийшов у 2021-му, — ASM ( Antichrist Siege Machine ) — Purifying Blade ( за цим гуртом слідкую уважно досі ). він камінчик у хатці музики, яку я люблю та слухаю. ( тут я про основний реліз ) але з досвідом слухачки ставлення змінюється. воно роздвоюється, інколи з’являється кілька різних сторін однієї ситуації, як із цим релізом та гуртом загалом. реліз цього гурту який був далі я взагалі не пам’ятаю, хіба що обкладинки. лайви мені все ж більше подобаються у їхній музиці, їхня демо епішка; у цих прикладах у цього гурту є ніби місце мені як слухачці знайти своє місце. можливо, це якось про теорію важкої музики і комфортного життя людей, які грають таку музику. вона часто для мене нежива, хоча у ній все добре зроблено... але для мене немає моєї сторони реальності. тут додам що мені все ж подобається гурт вокаліста G. - Magrudergrind. ось останній реліз їхній візуально дуже схожий на графічні ідеї у двох крайніх релізах Gravesend. ( весь цей відгук #рулетка - неоформлений...відчуваю таке, що навряд чи я його найближчим часом завершу, тому це більше роздуми про цю музику у вигляді чорновика. спогад який схожий на цю музику - це клуб в якому я колись працювала, там дуже по-простому зроблені були санвузли, тому коли ти залишаєшся у вбиральні за тонкими дверима відчуття незахищеності, десь як у мене з цією музикою зараз )

найскладніше у рулетці для мене - це не те, що складно чи нестерпно слухати музику, а те, що ця прослухана музика залишається малодослідженою, такою, напівкольоровою. як сталося з цим релізом, та і з тими рулетками, у яких не приймала участь. у мене не було достатньо часу розслухати, простежити, почитати про цей гурт та побути з цим. натомість саме з цим релізом відчула ( відчуваю ) що такій музиці ніколи не було місця в мені, можливо ця музика більше схожа на мою подругу зі шкільних часів ( впевнена, що вона таке слухала ) нехай сьогодні буду писати спершу від неї. ця музика схожа на дорогу з гуртка волейболу додому ( десь приблизно довжина альбому ), вона так часто музику слухала. просто уявляю, як це могло бути, і це вписується саме в цей втомлений стан та вокал цього вокаліста. що стосується мене... єдине, що мені сподобалося, — це деякі гітарні партії, які і сьогодні цікаво звучать. але, може, це на контрасті, невпевнена. все це звучання ...сам саунд мене розкладає. иииии воно звучить як тістечко-бісквіт, яке не виглядає як на обгортці. гарна історія, що дівчинка з обкладинки є в кліпі на одну з пісень, і настрій, та й палітра збережена. хороша робота в цьому плані.

це схоже на щось тепле. гарний відгомін який лунає після закінчень натискання на клавіші приємна та поза межами вимірювання пора роками. нехай це буде відчуття коли ти закуталася у дуже теплу, вовняну ковдру після гарячого душу і вівсяного какао, щоб ще на губах залишалися рештки кукурудзяних паличок.