Сейра

можливо, я як Вувік, дуже буквально сприйняла цю тему і вирішила додати собі квест під час прослуховування. якщо коротко, то я слухала два рази. перед цим зовсім не була знайома з цим гуртом і навіть дозволю собі написати: що я була доволі обережною з подібною музикою і обходила її, бо боялася, що вона мені буде дуже неблизька ( під час першого прослуховування так і сталося, тупо не викупила, вийшло послухати доволі поверхнево і навіть … не дослухати) але про сам КВЕСТ. я пішла в Мак і взяла їжу із собою. щоб піти серед скейтерів та скейтерок в навушниках слухати цю музику. так і сталося вдруге. але на превеликий жаль, вдруге нікого не було, хто б катав, і музика мені відкрилася по-іншому. деякі пісні, такі як Sleepwalking та Thought Like Flames, звучали ніби тільки для мене ( хоча теми не те щоб актуальні, але мені вдалося проемпатувати і проникнутися ) а Midnight та She Shut Your Eyes звучали ніби для декількох людей. таку б музику кльову було б в компанії слухати на сплаві чи на спільному відпочинку. на мій подив, неочікувано, мені дуже сподобалося. так багато емоцій в одній пісні, музичних рішень, які звучать не застаріло, а універсально. як в пісні - The Ending де після голосу тиша без інструментів, і це не звучить дешево, а доволі сильно: вокал заповнив сам увесь простір. і те, що інструменти потім були два квадрати самі, створило більше напруження. варіації з беками в Painting найбільше запамʼяталися. після декількох прослуховувань я залізла на Ютуб і дивилася їхні лайви. якось стало прикро, що я в підлітковості не мала поруч такої музики але моя внутрішня підлітка включилася на повну і я пішла кататися на пеніборді.

цей гурт у мене асоціюється більше з певним періодом життя. перший свій мерч купила RS. але почну здалеку: оскільки я вступала після 9-го класу в коледж архітектури, який знаходився далеко від дому, я була занадто юна, щоб осягнути якусь притомну відповідальність самостійного життя. на батьківські гроші я не те щоб могла собі дозволити жити, тому доволі часто підзаробляла різними практичними роботами за фахом, бо влітку декілька років, починаючи з кінця 6-го класу, я готувалася до коледжу чи академії. так осьььььь хахаха жила я в гуртожитку, ходили на перервах у секонд-хенд, бо після пар не те щоб був час ( все робила багато домашки і собі, й іншим ), проф. баскет у команді міста, де жила...таке. але мені бракувало якоїсь легкості чи навіть наглості брехати... і я накручувалася під різну музику, щоб під настрій, атмосферу... ну, оце прокидалася в гуртожитку, слухала пару пісень і жила життя під час нанавчання, цей гурт дуже сильно допомагав накручуватися ) пизділа як дихала тим викладачам перший семестр, потім мені більше сподобалося бути в іншому настрої. тому цей гурт мені тетеплий через мої побрехеньки 15 років. нехай самі пісні залишаться зі мною, декілька були з цього релізу.

цей реліз нагадав мені два фрагменти у памʼяті: з дитинства та відносно нещодавній. перший такий — як мій дідусь вчив мене грати в карти: він пив пиво, а я - чорний чай; потім, як старша дитина, я мала можливість лежати опівночі в гамаку під виноградом та пити чорний чай із цукром, інколи засинати там чи читати в гамаку з ліхтарем та чаєм. ех, теплі ночі Бессарабії. і відносно нещодавній спогад - це робота в магазині італійських товарів, де подібна музика рятувала від ШІ-крокодилів Ютубу, бо в плейлісти морна що тільки не потрапляло.

якось був такий день, що вийшло виділити пару годин серед теплих вітрів літа і ще без ознак вологої осені у Львові. цей спогад доволі свіжий, здається, це було 2 роки тому десь саме в цю пору. взявши велосипед, я купила маленький сік та батончик. в легкому одязі поїхала назустріч пригодам у режимі зосередження на телефоні. це були одні з найприємніших годин за сірий період життя. щоб не йти додому їсти смаколики, я лягла на пагорб за парковкою біля домівки. знаєте, це така парковка, де стоять машини в пилу і майже немає автомобілів, якими часто користуються. в тому місці на пагорбі дуже рідко косять траву, і вона досягає майже висоти звичайного стільця. лежачи там, я згадувала книгу однокласниці, яку їй не віддала; думала про інший колір чохла для телефону, про те, що потрібно завезти одяг на благодійність, і про те, чому я без шолома каталася за місто. ця музика б дуже добре підійшла до того мого місця та стану. майже ніколи не відчуваю такої чи подібної музики. в мене не виникає бажання та цікавості її слухати, я в ній гублюся. але ця особлива пісня Dives стала доволі зрозумілою. моє нерозуміння що дуже заспокоює, не зробить цю музику гіршою.

послухавши цю музику вона мені нагадала дещо з приматського дитинства та витівок моїх молодших сестер, які вигадували дивні речі, щоб лякати мене, мститися...( не знаю звідки це у них було ) якось було, що сестра витягнуло індичу голову з морозилки та поклала на мою подушку. прокинулася в обіймах «літаючої голови». так би мовити. але одна історія та місце дії цієї історії відкрилися дуже свіжо та яскраво під час цієї примітивної та навіть вуличної вечірньої музики. це все сталося пізнього літа, матір попросила загнати всіх звірів у сарай який знаходився за пару метрів від входу у дім. світло я невмикала, а на вулиці було ще доволі світло, сутінки затягнули небо, хоча тіней вже не було видно — вони вже жили окремо. мені було десь чи 9, чи 10 років, враховуючи, що сестра тільки мала йти в школу, ій чи то 5 чи 6 років було, вже точно не згадаю. так ось. ідучи зачиняти сарай, на шляху до якого був паркан і буда нашої собаки. цілий вечір тоді гавкали собаки...і це вже було звично...йдучи сараю, починає гавкати і наша собака, яка але якось доволі хрипко, і вистрибує на мене з буди ( вона була доволі малорозмірна і без повідка, просто тусила в буді ) і тут в темряві я розумію що це не наша собака...вона гавкає гавкає і як нападе ... я стояла заціпенівши, бо злякалася, що це чужа собака, яка мене зараз вкусить, і щось мене повалило на землю...відкривши очі та будучи на землі, я зрозуміла, що це моя молодша сестра причепила повідок та сиділа в буді, чекаючи, щоб мене злякати. з тих пір я бувало дуже заїкалася, після 25 років це вже майже пройшло, але те місце, ту буду, той зелений паркан та повідок на сестрі я ніколи не забуду.