Exuma — Exuma

Музика намагається передати танці біля вогнища, викликання духів і все, що з цим пов'язане, але, як на мене, надто сильно старається, чи то просто я не можу цим всім проникнутися і вигадую причини, але це для мене було наче дивитися документалку, де тобі не цікаві ні тема, ні подача. Хоч і музика екзотична, з якимись країнами не західними вона в мене не асоціюється. Я би подумала, що писав її американець під впливами world music, а не багамець. А ще трохи нагадало збори п'ятдесятників, де всі танцюють, співають і говорять мовами. Я намагалася, але мені так і не змогло сподобатися, окрім пісні Dambala, вона крута!

Дуже змішані відчуття від цього альбому. Починається як якесь кантрі замішане з шаманськими піснями. Перший трек зацікавив, другий досить приємний і заспокоює після першого, а далі починається щось, що мені важко слухати. На треку "Sceance In The Sixth Fret" стало фізично погано, мабуть так задумано). Щодо місця, якщо прямо дуже треба асоціація, то хай буде кімната якоїсь бабки, до якої мене повели в дитинстві, щоб вона зробила так, щоб я перестав боятися темряви. Сподіваюсь це можна розказувати, і я тепер не почну боятись темряви знову. Загалом досить цікавий експіріенс, але зовсім не моє.

Такий собі вуду фрік-фолк. Не знав цього виконавця взагалі, альбом слухав вперше і чесно кажучи навіть не знаю що сказати. З одного боку це цікаво та атмосферно, з іншого боку не дуже чіпляє і не хочеться включати ще раз. Друга половина сподобалась сильно менше ніж перша, а серед головних хайлайтів альбому, я б назвав перші дві пісні (до речі прочитав що їх пізніше каверила Ніна Сімон, а це показник!). Щодо місця, то мені уявляється якийсь старий психоделічний фільм про подорож рок-зірки (чомусь міка джагера) у джунглі, і там він натрапляє на якесь плем'я, вони джемять - і виходить подібна музика. За оригінальність та автентичність поставлю 6 з 10.

послухавши цю музику вона мені нагадала дещо з приматського дитинства та витівок моїх молодших сестер, які вигадували дивні речі, щоб лякати мене, мститися...( не знаю звідки це у них було ) якось було, що сестра витягнуло індичу голову з морозилки та поклала на мою подушку. прокинулася в обіймах «літаючої голови». так би мовити. але одна історія та місце дії цієї історії відкрилися дуже свіжо та яскраво під час цієї примітивної та навіть вуличної вечірньої музики. це все сталося пізнього літа, матір попросила загнати всіх звірів у сарай який знаходився за пару метрів від входу у дім. світло я невмикала, а на вулиці було ще доволі світло, сутінки затягнули небо, хоча тіней вже не було видно — вони вже жили окремо. мені було десь чи 9, чи 10 років, враховуючи, що сестра тільки мала йти в школу, ій чи то 5 чи 6 років було, вже точно не згадаю. так ось. ідучи зачиняти сарай, на шляху до якого був паркан і буда нашої собаки. цілий вечір тоді гавкали собаки...і це вже було звично...йдучи сараю, починає гавкати і наша собака, яка але якось доволі хрипко, і вистрибує на мене з буди ( вона була доволі малорозмірна і без повідка, просто тусила в буді ) і тут в темряві я розумію що це не наша собака...вона гавкає гавкає і як нападе ... я стояла заціпенівши, бо злякалася, що це чужа собака, яка мене зараз вкусить, і щось мене повалило на землю...відкривши очі та будучи на землі, я зрозуміла, що це моя молодша сестра причепила повідок та сиділа в буді, чекаючи, щоб мене злякати. з тих пір я бувало дуже заїкалася, після 25 років це вже майже пройшло, але те місце, ту буду, той зелений паркан та повідок на сестрі я ніколи не забуду.

Мені більше сподобалось, ніж ні. Не та музика, яку захочеться слухати часто, але дуже атмосферно з "пробираючим" співом. Сам не був в таких місцях, які б асоціювались з цією музикою. Проте, перша асоціація була з баром з Sinners. Музика з бару, де наче весело і класно, але відчувається, що тут скоро станеться щось дуже погане.

Поки я жила у Львові, часто задумувалася про напис "Медові печери" на автобусах і уявляла якісь фантастичні підземні простори, де самі стіни просочені магією і в яких замість солі видобовують мед. Навіть радію, що так ніколи в тому районі не побувала. Тепер можу додати до цього уявного світу новоорлеанські веранди, різьблені шафи і темні закопчені дзеркала, в яких відбиваються вогники свічок і помістити в нього альбом Exuma, The Obeah Man. Я ніколи раніше не чула Екзуму, але знаю пісні Dambala і Exuma, The Obeah Man, які каверила Ніна Сімон на моєму улюбленому її альбомі It Is Finished. Цікаво було дізнатися, що Екзума був частиною Ґрінвіч вілледж сцени, адже запис багато в чому випередив свій час — особливо звучання різноманітної перкусії, що помежовує і креслить звуковий простір. У моїй улюбленій Dambala перкусія виконує роль землетрусу, й над Медовими печерами нависає загроза знищення. На жаль, альбом має й цілком сучасні недоліки: акцент на текстурі й просторі робить його другу половину сильно фрагментованою й затягнутою. І ще я, звісно, не з Багамських островів, але є для мене в цій музиці щось нарочите, якась самоекзотизація й підігравання уявленням білих людей про одне суцільне вуду тих країв. Можливо, мені лише ввижається, звісно, але на оцінку це однаково впливає.