Сергій

Гарно, нагадало про Tinariwen, але цікавості не викликало. Англійський трек здивував, не очікував чіт-міл з першої ж позиції 🍕

В аеропорту Маракеша мене зустрічає таксист на старій жовтій Деу Нубіра. В магнітофоні у нього грає колоритна місцева музика, тільки касета здається вже була зажована. Я вагаюсь, але все ж набираю в Гугл транслейті і показую йому повідомлення, вже біля готелю – “Здається ваш магнітофон зламаний”. Таксист сміється, він набирає в Гугл транслейті відповідь “Stereo is okay. It is a computer. Everything is computer”. Потім він наполегливо запрошує мене на завтра до себе в гості, за місто, пити чай з фініками 🦂

4.5 це рівно посередині між 1 та 10 – моя оцінка для музики, яку я невзмозі оцінити 🙊

Коли ніхто не кричить – музика видається доволі прикольною 😱

Дуже абстрактно та імпровізаційно для мене (або я занадто норміз для такого) 🖤

На дворі був десь 1998 рік, коли мій друг віддав касету, на якій були одразу “Nevermind” та “In Utero”. Зробив він це з коментарем типу, вже по всьому району касета походила з рук в руки, нікому не потрібно це, на послухай 😅 Ну от так вийшло, шо та касета закінчила свою подорож в мене, по-перше через те, шо в бідні й аналогові часи розкидатися музикою не було розкоші, а по-друге, шо мені все це дуже сподобалося, бо настільки воно контрастувало з музикою, яку я слухав до того (а то був в основному різний батя-рок 70-80х 😅) Здається, що “Nevermind” я вже чув на той момент, бо я точно брав окрему касету в однокласника – і це був реально переворот в моєму музичному баченні світу. А от “In Utero” таким переворотом для мене не став. Слухати його було місцями важкувато, він все ж таки більш похмурий. І навіть після усіх цих років в мене не завжди буде настрій його слухати. Але сказати, шо він мене задовбав, чи шо все це заїжджено? Та ну ні, це досі супер охуєнно, і це не дивно, бо це найкращий гурт 90-х ¯\_(ツ)_/¯ “In Utero” мабуть не краще, ніж “Nevermind”, але це один з найкращих альбомів тз альтернативного року, чудовий приклад, куди може зеволюціонувати панк гурт буквально за кілька років (і якщо б останнім альбомом рулетки був Blondie “Parallel Lines”, то це б разом з The Clash дуже класно би нам показало, в які формати може розвинутися панк гурт). Дуже прикро, що не сталося четвертого альбому, який би напевно був би зовсім інакшим. Та й таке.

Це той випадок, коли б я міг поставити альбому 10 заочно і не слухати його наново – ну бо це золота класика, всі діла. Мені дуже давно подобалося з нього кілька хітів і вони навіть опинялися в моєму плей-листі для машини (і вони встигли непогано мені так набриднути). А взагалі за ці роки чогось в мене склалося враження, шо це дуже довгий альбом з парою-трійкою хітів. Але я вирішив по чесному прослухати його ще раз і то чи так воно співпало з моїм настроєм чи так зірки стали, але я прям прозрів на старості літ 😅 Хітів виявилося не два чи три, а буквально половина треклисту, а інша половина це дуже хороші пісні – і чесно кажучі, викинувши їх The Clash могли би зробити одинарний альбом, але це був би альбом рівня Sgt. Peppers Тому аболютно легко та без тіні сумніву ставлю 10 вогників 🔥🔥🔥🔥🔥🔥🔥🔥🔥🔥 з 10

Дуже сподобалися “нормальні” частини альбому, там де інді-рок – і дуже не зайшли “експериментальні” моменти 💘💔❤️‍🩹

Приємна музика, яка нагадує мені про не такі вже й давні спокійні часи, коли я слухав гурт Bicycles for Afghanistan ❤️‍🔥

Симпатичний музон, який нагадав мені про епоху кінця нульових - початку двухтисячних, коли різні західні маловідомі панк-рок гурти почали кататися до нас із гастролями 🥲 Музично тут така собі солянка: і якесь а-ля емо, і типу хардкор, місцями взагалі якийсь блінк-182. Але мені тут не вистачило хітових пісень, місцями було трошки нуднувато.

Є така музику, на яку кажуть “музика для музикантів”, маючи на увазі, що пересічного слухача всі ці вишуканості навряд чи зацікавлять. А ось це, на мій погляд, теж “музика для музикантів” – але певно тільки для тих музикантів, які самі цю музику і грають. Можу уявити, як це кайфово так довго ходити навколо та грати усі ці фони-вступи-розігріви і колись там, дуже нескоро, нарешті дістатися кульмінації усього цього музикування. Мені дуже довго довелося чекати цікавих для себе моментів, і по завершенню альбому захотілося послухати Mogwai – там теж люди люблять поступово нагнітати атмосферу, проте ж не до смертельної скуки ☠️

Альбом виявився таким самим яскравим та надзвичайним, яким здавався мені в 2008 році, коли я вперше його почув. Але попри те, що тут багато пісень, які мене чіпляють та пронизують емоціями до самих нутрощів – мені він так само важко йде, я дуже швидко від нього втомлююсь, він занадто енергійний для мене 💔