n

Сподобались звукова палітра альбому (обмежена кількість інструментів, вокал in-your-face, шум, перкусія) і мікс (широкий, багато простору, тембри усіх інструментів і голосу насичені, стримане але вигадливе аранжування, мікродеталі працюють). Cлухав у навушниках, тому зловив пару синестезійних (мурахи по задній частині голови) моментів, що завжди приємно: (1) на A Ou Ni Sou, де грає handdrum/pandrum (який я не люблю) зліва і чутно рух пальців між ударами; (2) в Zen, де в другій частині зліва починає звучати короткий tick (помітний з 2:50); (3) в Tchamantché, десь з 2:20 у правому каналі починає звучати cookie-quak-quak перкусійна морочня. Стало цікаво, що на інших альбомах відбувається, особливо на останньому, який mixed/produced by John Parish (PJ Harvey), і bass by John Paul Jones (Led Zeppelin). Long story short, альбому вдається бути тим, чим він хоче бути.

Я люблю танцювальну/ритмічну/функціональну музику. Тому саме з цієї позиції атакую цей реліз, бо він має багато впізнаваних референсів до різноманітної ритмічної музики: поліцейська сирена в Jrouli, 90s-00s R&B (особливо Timbaland) в 3andah 3akliyet Daesh із семплами вигуків (“еей-ва!”) та Droussi Ga3 Tharsou із семплами сміху на початку, Fel Nehar Akla Fe Lil Kbiha з хоральними синтезаторами. Останній мабуть є центральним треком і точкою входу/розуміння альбому для мене - ейфоричний бенгер без початку і кінця, що має 20 секундний шматок (з 6:40), який вречевлює звучання всього релізу для мене. And it grooves! Ритмічні паттерни звучать наче це краутрок зроблений на перкусійних інструментах із зсунутими акцентами. Як і в іншій класній танцювальній/ритмічній/функціональній музиці, подобається економність музичних жестів і фраз, що тим не менш не шкодить зрозумілій ритмічній сітці і рухає її з ледь помітними варіаціями на довгу дистанцію. І голос. Він звучить genderless і найбільше додає до оцього відчуття інакшості. Радий шо через нерозуміння мови, маю ідеальну ситуацію (speech мінус text), коли вокал це інструмент і сприймається лише через власну звукову матеріальність/реальність. Запис звучить як шось, що могло бути записане вчора чи років 20-30 назад (крім останнього треку, який трошки шкодить релізу вцілому). Тому сподіваюсь шо через 20-30 років (коли я забуду про цей альбом, а потім раптом згадаю) зможу із захопленням потанцювати/спітніти в навушниках сам вдома.

Слухаючи перший раз, все свіженько звучало, певно тому що я (дуже) рідко слухаю блек. Якщо є рекомендації шо зацінити, буду вдячний. Останній трек настільки угарний (оцей синтезаторний swoooosh коли вступають баріки і нью-едж шлейф), що хочеться/доводиться слухати альбом повністю ще раз. Зрозумів, що для мене все працює краще без 4го і 7го треків (бо не подобаються барабанні паттерни). Загалом, слухання цього альбому дивним чином прискорює час, що приємно.